Відтепер і я, друзі мої, включилася у передвиборчу боротьбу

Протягом всього періоду буремних часів, волонтери продемонстрували вміння об'єднати навколо себе, своєї ініціативи самих різних людей і всі зрозуміли - лише гуртом, лише всі разом ми можемо подолати труднощі, які випали на долю нашої рідної України.

Час надскладний. Роботи дуже багато і сьогодні, і в перспективі. Для її виконання потрібні різнопланові ресурси: фінансові, нові технології, поява нових креативних проектів та не менш креативних виконавців тих проектів.  Але, вочевидь, і цього замало. Потрібно ламати наявну бюрократичну систему. В радах всіх рівнів! Бо жоден найкращий проект, без підтримки переважної кількості голосів в раді, приречений на поразку.  Мабуть саме ці обставини спонукали мене дати згоду на іспит своїх проектів, свого авторитету, своєї упізнаваності в рідному місті. А можливо те, що всі, і я в тій масі людей, коментуємо, сердимося, лаємо тих, хто хоча б щось робить, спонукали мене спробувати особисто втрутитися в хід подій.

Приймаю виклик і йду кандидатом в депутати обласного рівня.

Що було початком?

Спонукала несподівана відвертість при розмові з одним комбатом:

«Не те і не так ви, дорогі наші волонтери, робите, не так гроші витрачаєте!» - сказав Андрій. «Якби ви, приміром, для виконання завдань моїх хлопців (та не тільки моїх) забезпечили всім необхідним та найвищої якості, та ще й по всьому фронту, то не потрібно було б возити ваші тонажі, і не множилися б поранені!..».

Спочатку образилася.

Але обміркувавши його слова, почали гуртом з друзями-волонтерами раду радити, що і як потрібно робити, щоб користі на фронті було більше. Дійсно, наші вояки, на передовій, як не прикро це усвідомити, досі погано одягнуті, і їжу їдять погану, і побут у них погано влаштований… Ніби всі стараються, збільшується фінансування, волонтери збирають силу-силенну коштів, а ефективність мала. А скільки розпорошується ресурсів! Починаю розуміти, що все не так мало б бути, дуже багато фінансової та матеріальної енергії йде просту в гудок.

 

Мене з Майдану, якось непомітно, затягнуло у вир війни. Спочатку були думки, що ось-ось щось таке має відбутися і все владнається. Але час йшов, хлопці, які перші пішли добровольцями, були голі, босі та голодні. Нічого, на жаль, не відбувалося. Зрештою,  до нас дійшло розуміння того, що ми самі маємо забезпечити всіх і усім.

І тут почалось!.. Люди, як мурахи, снували поміж на себе схожих з єдиною метою, зібрати і завезти "туди" всього і по-більше. Скільки було зроблено за цей час разом з волонтерською братію?! За 40 тон борщових концентратів, за сотню кг сухих горохових супів з сухариками, розсольників, каш різних, по смаку наближено до домашніх. Випічки - більше 35 тисяч штук: пиріжечки з різноманітною начинкою. Сала, м’яса та ковбас, різних приправи, соління, варення і все, звісно, домашнє, приготовлене з великою любов’ю.

Така ситуація схожа у більшості волонтерів. Возили медикаменти, аптечки, дорогі кровоспинні препарати – "неміряно". Одягали, взували влітку і взимку, сушили і обігрівали навесні і восени. Діставали предмети особистого захисту, зручну амуніцію, «планики», «кішки», грілки, примусочки, спальники, палатки, збирали гроші (і не малі) для виготовлення дорогущих приладів далекого спостереження, дальноміри та біноклі, прилади нічного бачення. Важко було розшукати і переконати друзів із-за кордону, що саме цим підрозділам необхідні ті дрони та безпілотники, а генераторів кільканадцять… Господи, і не згадаєш всього…

Радіти б, що стільки встигли зробити, а спокою не маю.

Як кажуть мудрі люди, у воді своє обличчя можна побачити лише вода спокійна.

І наш маленький гурт волонтерів стишив хід. Зібралися, обміркували, проаналізували весь свій волонтерський шлях, всю свою роботу, переосмислили потреби, використані ресурси та отримані результати і зрозуміли: ефективною може бути лише системна робота. Система в усьому, в кожному напрямку діяльності, в кожному проекті.

Визначилися, і в рамках проекту МОЛЬФАР почали розвивати кільки напрямків: організація виготовлення якісної різноманітної їжі у великих обсягах, залучаючи ресурсну базу міста і області.

Ми прагнемо звести до єдиного знаменника допомогу пораненим бійцям. вже діє проект по наданню у телефонному режимі консультативної допомоги пораненим.

Ми за кілька кроків до впровадження на теренах Вінницької області вперше в Україні унікального програмного забезпечення для організації надання допомоги пораненим бійцям від моменту поранення до повного одужання і повернення в свою військову частину. Програмне забезпечення буде протестовано на мирній території і в подальшому запроваджено в прифронтових районах Донецької та Луганської областей.

З червня місяці почали збір коштів для придбання двох установок «C-arm» для прифронтових шпиталів, в яких зазвичай проводяться екстрені операції поранених.

Час такий, що зупинятися не можна ані на хвилину. Почате потрібно завжди завершувати, а сьогодні – особливо.

Буду вдячна всім і кожному конкретно за будь-яку допомогу і підтримку.

Слава Україні!

Завжди ваша, Юлія Вотчер.