Мир і життя не випрошують, а здобувають  спільними зусиллями!

Рік 2013, листопад 

Ще рік тому ми жили у мирній країні... Аж не віриться, правда? А, може, то був не МИР?...

Не всі та не всім були задоволені... Але з тим миром ми лягали спати і з ним прокидалися. І так можна було б жити ще багато років, якби наша держава була населена лише людьми, у яких окрім шлунку більше нічого немає! Ні серця, ні душі, ні думки. Але це - не про українців!

У листопаді 2013 року Україна зробила свій цивілізаційний вибір, зголосившись за нього платити велику ціну. Заплатила і досі платить! 

Відправною точкою здобуття для України кращого майбутнього став Майдан!

І почалося все так...

Початок

Першим рушієм допомоги майданівцям для багатьох став інстинкт захисту дітей. Як можна було так по-звірячому бити дітей лише за думку, яка відрізнялася від урядової, і за бажання донести своє бачення розвитку держави до Президента? 

Прокинулася від глибокого сну людська самоповага!

Один із перших медпунктів, створених на Майдані, розташувався в КМДА  і розпочав свою роботу 1 грудня 2013 року. 

Невідомість, певний страх перед майбутнім хвилював всіх. Кожен мав прийняти рішення: де його серце і що йому робити в цій ситуації.

Першою серйозною потребою майданівців стали їжа, медикаменти від застудитеплий одяг і взуття. І Майдан не залишили на одинці з потребами. Кияни і вся Україна годували майданівців і привозили протизастудні засоби. А от взуття і одяг виходили з ладу досить швидко, Холодна і мокра погода змушувала грітися біля вогню, від чого псувалося головним чином взуття, а одяг потрібно було просто міняти, бо було мокро, а від того ще більш холодно. 

Тому вже з 2 грудня 2013 р. - в КМДА за участю засновника нашого проекту, Юлії Вотчер, був організований і  діяв до середини січня пункт прийому та видачі теплого одягу і взуття

Рік 2014

В середині січня 2014 року, пані Юлії доручили створення шпиталю в Українському Домі.

Погода не сприяла майданівцям: мокро, холодно, не завжди спокійно... Почали з'являтися травмовані, хворі на серйозні застуди, запалення легень та грипу. За лікарською допомогою звертатися було небезпечно, бо часто-густо звідти хворих і поранених "майданівців", особливо "не місцевих", забирали прямо в відділки міліції.

Тому питання відкриття шпиталю було актуальним!

А далі... почалося найгірше...

Ось, що про цей період розповідає Ю.Вотчер: 

"...18 лютого ми прийняли перших поранених людей. Перша кров викликала страх і нерозуміння: "Як таке може бути???" Лікарів немає, поранених багато, в перші хвилини була паніка. Куди цих поранених, як обробити рани, чим, хто, що потім?...

Потім надійшла допомога від інституту лицьової хірургії. Два хірурга - з повним рюкзаком необхідних хірургічних різностей.

Потім - штурм "Беркута", порятунок поранених через розбиті величезні вікна, з виходом на задній двір. Переведення, перенесення, перетягування, волочіння їх до Михайлівського Собору. Там вони знайшли захист і першу медичну допомогу.

Передавши всіх поранених з Українського дому в надійні руки святих отців і медиків, почала чергувати на  гарячій лінії при Медичній службі Штабу Національного Спротиву. А далі координація, логістика, надання першої медичної допомоги, допомога в безпечному утриманні та організації подальшого лікування поранених.

Попереду були 19 і кроваве 20 лютого... 

В багатьох палатках на столах вже стояли поминальні чарчини померлим, накриті хлібом, посипаним сіллю... Буремні дні. Радість перемог перемішана з відчаєм і болем втрат. Було відчуття, що все саме жахливе вже позаду.  Поступово почалась ліквідація наслідків, прибирали на Майдані, приходило переосмислення всього, що відбулося. Багато постраждалих та поранених очікували медичної допомоги від майданівських лікарів. Йти до державних медичних установ - доліковуватися, робити перев'язки - бажаючих не було.

Ледь стабілізувалася обстановка і стало безпечніше для поранених - почали деяких з них вивозити на лікування за кордон: сортування, домовленості, пошук коштів або безкоштовних перевезень... Пережили і цей важкий період. Здавалось, уже можна їхати додому і повертатися до звичайного життя.

Аж раптом - війна!

Збираємо і передаємо до лікарень на Сході необхідні медикаменти. Працюємо з ранку - до ночі.

Так почалося, і так продовжується. А ми - навчалися, нарощували оберти, відкривали харчові та промислові виробництва, створювали різнопланові бази даних...

ВСЕ для фронту! ВСЕ для Перемоги!"


Ось така історія.

Поряд були: втома - і піднесення духу, розчарування неповороткою системою влади - і натхнення добротою та відданістю українців. Відбулося звикання до стану змобілізованості та активного відстоювання своїх прагнень. З’явилося загальне і шалене бажання ПЕРЕМОГИ!

Прийшло відчуття постійного знаходження у стані пошуку: перемога Майдану поставила багато запитань і викликів, на які постійно і швидко треба знаходити правильні рішення!

Війна

Отже, багато чого було побачено, почуто і пережито, перед тим, як нам судилося стати МОЛЬФАРОМ.

Везли щотижня на передову: медикаменти, провізію; броніки, каски, тактичні окуляри та пальчатки, оптику, дрони, рації; самотужки виготовлені флісові куртки, легкі ноші, великі рюкзаки - не перерахувати всього...

А ще, ми «літали» над воронками від вибухів снарядів, здійснювали переправи на місці підірваних мостів; навчилися в дорозі спати «одним оком» під обстрілами (як у броні, так і у звичайних автівках); бували в окопах і в укріпленнях… Проте, спонукало до створення цього проекту інше - побачені смерті і ампутації, яких можна було б уникнути, якби… Причин втрат багато: мало лікарів, мало броньованого транспорту, мало ліків, мало досвіду у солдатів для надання першої допомоги побратимам, мало грошей у родичів поранених, і ще всіляке інше.

Але найголовніше – мало координації дій медиків, рятувальників, волонтерів, провізорів і військових - їх розгубленість і безпорадність перед бідою.

 

 

Остаточно ідея проекту МОЛЬФАР визріла восени 2014-го року, через події під Іловайськом і багато інших тяжких втрат літа-осені 2014-го року.

Рік 2015

Зараз, навесні 2015-го року, ідея перебуває на етапі остаточного формування, узгодження і втілення. Ми активно оформлюємо свої відносини з партнерами і робочим ядром нашої команди - юридично, організаційно, інформаційно. А, оскільки життя не чекає, ми, отримавши перші можливості, запускаємо сайт проекту МОЛЬФАР, який стане інформаційним голосом проекту у справі порятунку і реабілітації поранених.

Завдання проекту МОЛЬФАР - допомогти військовим уникнути невиправданих ампутацій і смертей! З цією метою вже відкрита і діє наша багатоканальна цілодобова гаряча лінія порятунку поранених.

Отже, мрії, напрацювання, і навіть досягнення, - у нас вже Є! Але, віддаючи перевагу безпосередній допомозі воїнам, ми будемо надалі продовжувати допрацювання сайту, вже після його запуску. Сподіваємося, що всі, хто відвідає наш сайт, з розумінням поставляться до його тимчасової недосконалості. Ми бачимо тісний взаємозв'язок якості вебсайту - з появою у нас нових партнерів і історій порятунку поранених. А також свідомі того, що повноцінне існування проекту можливе лише завдяки спільним зусиллям колективу проекту МОЛЬФАР, та його партнерів і благодійників.

Вдячні всім, хто разом з нами робить все можливе, а інколи і неможливе, для перемоги і миру в Україні. Долучайтеся до магії волонтерства проекту МОЛЬФАР!

 

Коли ми разом у добрій справі - нас ніхто не здолає, це - правда життя! 
Хай історія нашого початку матиме гарне продовження, і багато перемог!
З Богом.